Про ІТ-школу Хакерок

Історія ідеї, людей і принципів, з яких почалася ця школа.

ІТ-школа Хакерок — це авторський проект, створений і ведений одним викладачем особисто.

Це школа, яка виросла з особистої історії, інженерного мислення та бажання передати справжній інтерес до технологій.

Я вірю, що є базові технічні навички, які мають бути у кожної сучасної людини — і в дівчини, і в хлопця.

1. Про перший вогонь

У кожної людини є той самий перший вогонь — момент, коли щось всередині “запалюється” і вже не згасає.

У мене він з’явився навіть раніше, ніж школа.

Мій батько захоплювався теле/радіотехнікою: паяв, ремонтував приймачі, збирав антени, експериментував із діапазонами, займався аматорським радіозв’язком. Я ще дитиною сидів поруч, тримав деталі, подавав інструменти, ставив запитання, дивився, як “мертві” компоненти перетворюються на звук, сигнал, рух.

Тоді я ще не знав слів «електроніка» чи «схемотехніка», але бачив, як з набору мовчазних деталей раптом з’являється звук, сигнал, життя. Це виглядало майже як магія — і водночас хотілося зрозуміти, чому воно працює. Як система оживає? Як дрібні деталі, які самі по собі нічого не значать, разом створюють щось складне й логічне.

Пізніше були гуртки з радіотехніки, інформатики, авіа- та автомоделювання, технічні клуби Чернівців. Були вечори, коли після школи хотілося не “відпочити”, а знову йти туди, де щось збирають, паяють, запускають, перевіряють.

Пізніше були вчителі, які цей інтерес не зламали, а навпаки — підсилили.
У ліцеї №19 (колишня школа №24) це були викладач фізики Войтишен Семен Устимович і викладачка хімії Дякова Юлія Іванівна — люди, які не просто «читали програму», а вміли зацікавити.

Вони показали, що формули — це не покарання, а інструмент. Що закони природи можна не зазубрювати, а відчувати й застосовувати.

Саме такі люди не просто дають знання — вони запалюють інтерес.

Я добре пам’ятаю своїх наставників з дитинства. І розумію, наскільки сильно вони вплинули на те, ким я став.

Це спроба передати далі те, що колись передали мені. Вони не змушували. Вони показали.

Тепер я роблю те саме.

Не для того, щоб усі стали програмістами.
А щоб у когось із дітей теж з’явився цей внутрішній вогонь.

Якщо через роки хтось із них згадає свого першого викладача, перший паяльник, перший код або перший складний проєкт — значить, усе це було недаремно. І якщо хтось із них передасть цей інтерес далі — своїм учням або дітям — то це буде найкращий можливий результат.

2. Як народився Хакерок

Ідея школи з’явилася задовго до її відкриття. Зробити щось унікальне крутилася в мене дуже давно — ще як думка про гурток, де люди з власним інтересом збираються і реально ростуть.

Потім життя дало досвід ”зсередини”: я викладав інформатику у звичайній школі і бачив головну проблему системи — масовість і формальність. Коли в класі 30 дітей, зацікавити всіх неможливо: комусь нудно, хтось не встигає, а найчастіше — інтерес просто не народжується.

Далі були різні IT-школи — великі, комерційні. Я працював там викладачем, асистентом, старшим викладачем. Саме там я отримав цінний досвід і побачив обмеження такого формату: стандартизовані програми, які роками майже не змінюються, великі групи та неможливість приділяти достатньо уваги кожному учню. З часом стало зрозуміло, що цей підхід не дозволяє реалізувати той рівень глибини й якості навчання, який я вважаю правильним . Потрібно місце, де передають не лише знання, а ставлення до знань.

Так у січні 2021 року з’явився «Хакерок».

Починалося все з маленького кабінету, суборенди, одного столу на всіх і кількох учнів. Усе обладнання — власне. Без інвесторів, без франшиз, без масштабних планів. Просто бажання зробити правильно.

З цього і почалась школа.

3. Хто я і чому викладаю

Я в технологіях з дитинства, а свідомо й професійно — з підліткового віку. Працюю в IT з 2008 року.
У шкільні роки брав участь в обласних олімпіадах з фізики та хімії (призові місця).

Маю технічну освіту в галузі комп’ютерних технологій, програмування, автоматизованих систем та захисту інформації. Працював у різних напрямах IT і електроніки.

Але найголовніше — мені справді цікаво пояснювати складні речі простими словами.
Робота з дітьми — особливий досвід: вона вчить не спрощувати знання, а очищати їх від зайвого та постійно розвиватися самому.
Момент, коли дитина починає розуміти складну систему, — завжди сильніша мотивація, ніж будь-який сертифікат.

Мене захоплюють програмування, створення сайтів, електроніка та пайка, мікроконтролери, автоматизація, радіозв’язок і радіотехніка, кібербезпека, штучний інтелект, відеоігри та розробка ігор, нові технології й наукові відкриття, а також астрономія, музика (акустична та електрогітара, бас, фортепіано), велоспорт і палеонтологія.

4. Чому школа не масштабується швидко

Я принципово не беру більше учнів, ніж можу навчати особисто якісно.

Заняття проходять у вихідні дні. Я викладаю особисто, у малих групах, з живою роботою з кожним учнем. Один викладач фізично не може якісно працювати з сотнями дітей.

Такий формат не масштабується “вшир” без втрати якості.
Тому розвиток школи відбувається поступово й усвідомлено — без жертвування якістю заради масштабування, адже в іншому разі вона перестає бути майстернею знань і перестає бути тим форматом, який я вважаю правильним.

Кількість місць завжди обмежена — не штучно, а фізично: часом, увагою і реальним навчальним процесом.

Мені важливі:
• живе спілкування
• можливість знати кожного учня
• гнучка програма
• глибина, а не швидкість

Це принципова позиція.

5. Соціальні мережі та відкриті матеріали

Я веду сторінки школи в Instagram / Facebook та регулярно публікую матеріали для тих, хто цікавиться технологіями, але не може відвідувати заняття. Там я публікую:

— експерименти
— фрагменти занять
— роботу з електронікою
— розбір технологій
— новини зі світу науки та IT
— освітні відео, пояснення складних речей простою мовою

Ці матеріали корисні не лише учням школи, а й тим, хто просто цікавиться технологіями.